Російський кінематограф зробив неабиякий крок уперед у висвітленні образу українця в неоімперському кіно. Якщо у фільмі “Брат” наших земляків зображено потворними “бандерівськими мафіозі”, яких “удалиє русскіє рєбята мочат в сартірах Нью-Йорка”, а в “Адміралі” українцям відведено роль зрадників, що стали на заваді шляхетним планам Колчака, то цього разу найвпливовіше з мистецтв подало хохла (на українця не тягне) як телепня, доброго і набожного. Очевидний прогрес…
Картина російського режисера з українським прізвищем Андрія Кавуна “Кандагар” зображує події 1995 - 1996 рр., коли екіпаж російського ІЛ-76, потрапивши в полон до талібів, через рік спромігся захопити власний літак і повернутися додому.
Образ придуркуватого хохла професійно втілив Богдан Бенюк. Щоправда, участь “махрового націоналіста” в героїчному російському кіно чомусь обурила вітренківців та їм подібних. Але чого репетувати? Українця зображено полохливим і м’якодухим, розмазнею-ганчіркою. В той час як інші герої демонструють майже нордичний характер, герой Бенюка весь час скиглить і капризує. “Саджай літак, капітане, бо зіб’ють”, – вирячивши зі страху очі, звертається він до командира… Герой Бенюка боязко втягує голову, коли росіянин рятує товариша від гранати, а згодом з переляканими очима (в Бенюка це файно виходить) шепоче “я не зможу”, коли йому доручають “зняти” вартового. “Боже, мамочка!” – з жахом шепоче він під час втечі, коли літак ледь не торкається барханів…
Майже весь фільм герой Бенюка говорить українською (який здобуток!) і водночас принизливо-меншовартісно записується в “русскіє”: “Да не могут они нас забыть. Мы же русские летчики”. “Ага! Особенно ты!” – відповідають йому з насмішкою.
Російські критики про роль українського артиста відгукнулися так: “Учитывая, что наш кинематограф берет пример с американского, естественно в “Кандагаре” появился украинец, незатейливый такой”. Російські глядачі були відвертіші: “Украинец, туповатый и смешной нацмен… В США для таких ролей используют негров, а у нас вместо негров теперь украинцы”.
Чи відчуває Бенюк, що його роль принизлива? Як актор, до того ж націоналіст (не впевнений, яке з двох визначень взяти в лапки), не міг він не розуміти, як виглядатиме його “українець” в очах глядача.
Росіяни оцінили талант Бенюка. “Создающий национальное разнообразие боязливый бортинженер-украинец” – це найтолерантніше, що вдалося знайти серед відгуків. А ось найтиповіша оцінка: “На фоне своих русских товарищей по несчастью украинец Роман выглядит трогательным недоумком”, що дає уявлення про українців як про “не зовсім повноцінних росіян”.
Подивугідним є заклик “русскіх блоков” та іже з ними вітренківців до представників російської культури припинити запрошувати на роботу “відвертих ворогів Росії”. Та який же він “ворог”?! Він так щиро підіграв їй.
Схоже, що Бенюк почувається героєм. Чого не скажеш про багатьох українців, гідність яких, до речі, береться захищати його партія, одним з облич якої він є.
Особливо задоволені фільмом російські глядачки. “Приятно жить в стране, где есть такие мужчины!” – кажуть вони про кіногероїв “Кандагару”. Зрозуміло, що образ “недомужчины-недорусского”, який переконливо втілив Бенюк, якраз і покликаний підкреслити російську мужність, викликати нову хвилю російського патріотизму.
Російські ЗМІ визначили “головним героєм” фільму “стойкость русского человека”. Хоч “русскіх” там якраз майже і не було, – адже авіакомпанія “Аеростат” з Татарстану, відтак половину екіпажу складали татари-мусульмани, а командир Володимир Шарпатов виявився марійцем. Зірку Героя Росії, крім нього, отримав другий пілот Газінур Хайруллін. Отже, героїв татар і командира-марійця кінематографісти зробили “русскімі”, а бортінженера Асхата Аббязова – “хохлом”. Татаринів “викинули за борт фільму”, бо завдання було оспівати росіян, що протистоять “терористам-фундаменталістам” та їхнім “підлим” спробам навернути членів екіпажу в іслам. Кумедно вийшло, та не зовсім.
Голова Тюменського казияту (аналог єпархії в християнських церквах) зазначив, що в режисера була чудова нагода “на прикладі багатонаціонального екіпажу показати братерство російських народів”. І Бенюк, схоже, допоміг у цьому.
Ось так: 2006 року Богдан Бенюк “записався в націоналісти”, а вже наступного року знявся свинопасом у російському фільмі.
Було б смішно, якби не сумно.
Олексій РЕДЧЕНКО, журналіст
