Ви́рій (Вирай, Ирій, Ирай, Урай, Ір, Ірей, Ірій, Тепличина, Буян-острів) — назва раю в українській міфології, місце перебування душ предків, острів у всесвіті, першоземля богів і світу. У Вирії росте Першодерево світу (світове Дерево життя), ПРАДУБ з молодильними яблуками безсмертя на ньому. У верхів'ї Дерева живуть птахи та душі померлих. У Вирій прилітають зимувати птахи та комахи і звідти повертаються навесні. З цим пов’язана віра в те, що перелітні пташки на зиму відлітають у Вирій, де тепліше, бо ближче до того вогню, який у ньому всередині. Перебуваючи у сакрально високих, потужних зонах Вирію, вони освячуються, а повертаючись весною назад, несуть нашому краю, що втратив за зиму певний рівень святості, цю високу святість.
Існує версія, що вічним мешканцем Вирія є першоптиця Сокіл втілення Роду, який завжди перебуває на вершечку ПРАДУБА. Саме з білої і чорної сльози Сокола з'явилися на світ Білий Лебідь і Чорній Лебідь, яких Сокіл перетворив у Білобога і Чорнобога. За однією з легенд люди вважали, що навесні душі померлих в образі птахів повертаються на землю, де й відтворюють нове життя після зими.
Ой ти, соловейку, ти ранній пташку,
Ой чого так рано із вир’їчка вийшов?
Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав,
З правої ручейки й ключики видав,
З правої ручейки ― літо відмикати,
З лівої ручейки ― зиму замикати
А поскільки це душі померлих - то де їм місце? В раю. І повертаються вони восени в рай. Можливо з цих двох слів утворилося "Вирій". А ключі від Вирію Бог доручив зозулі, - говориться в легенді. Відкриває зозуля ключами вирій, випускає птахів по черзі на землю. А іще Бог доручив зозулі кувати довгі роки життя людям. І у вирій вона повинна відлетіти раніше (14 вересня за старим стилем і 27-го вересня за новим), щоб відімкнути його - "пташиний вирій" для інших птахів. Тому не встигає вона висидіти пташенят і підкидає яйця в чужі гніздечка. Та як би там не було, про зозулю в Україні ніхто ніколи не говорив погано. У народних піснях її порівнювали з матір'ю, яка побивається за своїми дітьми, називали лагідно "зозуленькою-матінкою".
Окрім "пташиного вирію" був і "гадючий вирій". До свого вирію гадюки повзуть напередодні Здвиження величезними гуртами. Перед веде найстарша. Згідно з переказом, у неї є великі золоті роги. Нижчі за чином гадюки мають менші ріжки. Існує також повір’я: хто роздобуде золоті гадючі ріжки, невдовзі збагатиться й буде щасливим. Отож дехто навмисно йде тої пори рано-вранці до лісу в надії здобути ці ріжки. Скинути їх гадюка може лише на червоний сукняний пояс, покладений поперед неї. Із свого вирію змії повертаються на Теплого Олексу (17 березня за старим стилем і 30 березня за новим).
